Політична економія


Три закони ринку

1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскіль­ки ціна зростає зі зростанням попиту.

2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промис­ловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.

3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

Завданням доброго уряду, на його думку, є стимулювання вироб­ництва, а поганого — попиту, бо проблема попиту вирішується разом з отриманням засобів для придбання продукту, а ці засоби дає виробництво.

Сей указує, що для вирішення проблем реалізації не потрібне іс­нування "третіх осіб", як помилково вважав Мальтус, бо виробниц­тво самостійно створює свій ринок.

Проте згодом Сей почав визнавати (принаймні теоретично) мож­ливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного ви­сновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. "Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно"1. Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається перели­вання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу на­громадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.

Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію яких він зводив до посередництва в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов'язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він не надавав значення, може відігравати вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.

Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв'язувались надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже впритул до визна­чення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хо­ча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього — проб­лем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємця-організатора, підприємця-новатора та багатьох інших, не кажучи вже про теорію попиту і пропозиції, яка знайшла відображення в економічних працях його наступників.

Іще одним представником французької класичної школи по­літекономії був Фредерік Бастіа, праці якого, хоч і тримались у рус­лі основної ліберальної ідеї, але суттєво відрізнялись за методоло­гією від праць його попередників.

Фредерік Бастіа (1801—1850) народився в Байонні в багатій ро­дині. Був купцем, фермером, мировим суддею, генеральним радни­ком, депутатом установчих зборів Конституційної асамблеї 1848 p.

Знання іноземних мов (англійської, іспанської, італійської) дало йому змогу ознайомитись з передовою філософською та еко­номічною думкою того часу, працями Сміта, Сея. Він цікавився політикою, виступав проти соціалістів та комуністів. Був прихи­льником ідей лібералізації економіки, борцем проти протекціоніз­му, організував Асоціацію вільної торгівлі в Бордо, а потім і в Парижі, став секретарем її комісії і редагував журнал, який вона видавала.

Життя його було коротким, а наукова кар'єра ще коротшою: во­на тривала не більше шести років. Першу статтю Фредеріка Бастіа було опубліковано в "Газеті економістів" 1843 p. Він писав також для інших газет. Основну його працю "Економічні гармонії" (1850 p.), яка зазнала досить гострої критики, було надруковано (так і незавершеною) вже після його смерті.

Не буде перебільшенням сказати, що основною рисою теорії Ба­стіа є її компілятивність: його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Kepi та інших. Водночас його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався це обгрунтувати з допомо­гою теоретичних міркувань.

Теорія "економічної гармонії". Бастіа стояв на індивідуалістич­них позиціях, оскільки, як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що при­ватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а по суті вони солідарні:

Досить, щоб "кожний домагався здійснення власних інтересів, і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших".

Сукупність цих інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він упев­нений, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об'єктивних еко­номічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а від­так — прогрес суспільства.

Гармонія соціального світу позначається на всіх явищах еконо­мічного життя: на обміні, вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні.

Узгодження інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та споживання: кожна людина може знайти собі місце у ньому, довівши свою корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного обміну з ними.

Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.

Він охоче б скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому речі, що мають матеріальне вираження, об­мінюються на духовні цінності, чому різні за індивідуальними ви­тратами праці товари обмінюються на ринку за такою самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.

Проста формула Сея: "вартість є відношенням двох послуг, що обмінюються", звільнила Бастіа від необхідності вирішувати нові теоретичні проблеми. З цієї позиції можна було легко пояснити майже всі явища: так само, як Сміт та його послідовники стверджу­вали, що будь-яка власність, будь-яке майно є сумою вартостей, так і Бастіа визначав власність як суму наданих власником послуг. По­слуга — це не лише витрати праці, а й взагалі будь-яке зусилля, що зберігає зусилля інших.

Намагаючись примирити всі відомі тоді категорії (вартості, ко­рисності, витрат виробництва та ціни), він запозичує в Сея його тео­рію послуг, але уточнює її, трактуючи послуги як своєрідний товар:

"Основи вартості завжди закладені в послугах, а не в корисності, — зазначає він. — У такий спосіб я сподіваюсь примирити економістів усіх напрямків".

Теорія розподілу Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гар­монічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробни­цтва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в при­дбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів ви­робництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.

Проблему розподілу суспільного доходу вирішено Бастіа на під­ставі теорії трьох факторів виробництва, яка повторює теорію Сея і мало чим відрізняється від неї. Він використав цю теорію з метою довести економічні права класів на відшкодування їхньої участі у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати, показа­ти, що гармонія суспільних інтересів будується на економічній гар­монії, що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожен із класів заінтересований у сприянні зростанню виробництва.

Розподіл сукупного (виробленого з участю капіталіста, земле­власника та робітника) продукту відбувається пропорційно до внес­ку кожного з них у виробництво, тобто кількість наданих послуг ви­значає частку, яка набере форми прибутку, ренти, заробітної плати.

Слідом за Тюрго, хоча й не так чітко, Бастіа формулює закон-тенденцію норми прибутку до зниження, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшення відносної частки капі­таліста в суспільному продукті одночасно зі збільшенням його вне­ску у виробництво. Тобто, на думку Бастіа, у процесі розподілу за­гального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталу відносно зменшується, тому що суспільний дохід перероз­поділяється з допомогою держави на користь інших учасників про­цесу виробництва.

Цей процес перерозподілу Бастіа називає Законом розподілу су­спільного продукту між капіталом та працею, завдяки чому ві­домі економісти Бем-Баверк, Маршалл, Маркс, Шумпетер та ін. убачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і заперечували нау­ковість усіх його теорій. Однак він щиро вірив, що поліпшення еко­номічного становища всіх верств населення забезпечуватиметься успішним розвитком капіталізму за рахунок зростання суспільного продукту і змін у його розподілі, зумовлених природними законами. Він писав: "Якби я мав нещастя бачити в капіталі лише вигоду капі­таліста, я зробився б соціалістом"'.

Згідно з цим законом, прибуток капіталіста в суспільному доході поступається розміром заробітній платі. Частки прибутку й заробіт­ної плати зі зростанням капіталу також зростають, але частка заро­бітної плати зростає швидше. Відносне зменшення частки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному зростанню капіталу, адже весь суспільний продукт зростає. Доходи, що зростають, забезпечу­ють попит і є основою майбутніх капіталовкладень.

Проте закон про перерозподіл суспільного доходу на користь пра­ці Бастіа так і не спромігся довести. Річ у тім, що тяжіння норми при­бутку до спаду — це ще не самий спад, йому протидіє низка інших факторів. Статистичні дані того часу заперечують закон Бастіа, а збільшенню заробітної плати робітничий клас завдячував тільки пос­тійному тиску на капіталістів та законодавчому втручанню держави.

Теорія заробітної плати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманого робітника, єдність їх­ньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і про­дуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для ро­бітника, які дадуть йому змогу з часом стати нарівні з капіталістом.

Отже, прибуток і заробітна плата не протистоять один одному, вони гармонійно поєднані.

Проблему земельної ренти Бастіа розглядав також дуже повер­хово. Він наводить цитати з праць Сміта та Рікардо, не спростовую­чи і не підтримуючи їхніх доказів. В аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для вирішення проблеми супе­речностей між земельними власниками, капіталістами-орендарями та найманими робітниками.

Продуктивну силу землі важко приписати заслугам землевласника, який привласнює ренту лише тому, що володіє цією землею. Те, що да­ється задарма, має належати всім. "Суспільна гармонія" в цій частині могла б дещо постраждати, але Бастіа знаходить пояснення: він розгля­дає землевласника як людину, що піклується про землю і є власником минулих послуг предків щодо обробітку та поліпшення земель.

У такий спосіб участь у виробництві землевласника порівнюєть­ся з роллю звичайного капіталіста, який отримує прибуток (про­цент) за сукупність колишніх послуг. З часом частка минулих послуг у виробництві зменшуватиметься, а активного впливу — збільшуватиметься, а тоді дохід перерозподілятиметься на користь не землевласника, а того, хто обробляє землю, тобто робить нові по­слуги, які завжди корисніші і продуктивніші за старі.

Ця теза Бастіа стала засадною для обгрунтування теорії змен­шення частки доходів з права власності, оскільки будь-яка влас­ність, за Бастіа, є лише сумою минулих цінностей, що поступово втрачають свою корисність.

У цілому теорія Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією чужих теоретичних ідей. Але в про­цесі узгодження різнопланових економічних доктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще один Закон: про ви­значальну роль споживача щодо виробника.

Бастіа стверджував, що досягнення гармонії інтересів відбуває­ться тоді, коли особистий інтерес підкорено суспільному. Започат-кування цього процесу спостерігається вже в капіталістичному су­спільстві, його проявом є підкорення виробника інтересам споживача.

Виробник дбає лише про власні інтереси, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але все, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, приводить до зниження цін, створення корис­них речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продук­ту й повного задоволення потреб споживача.

На це спрямовані всі економічні закони, що діють у суспільстві (конкуренції, вартості, попиту і пропозиції та ін.), які примушують орієнтувати виробництво на попит. Тому основним питанням по­літекономії, на думку Бастіа, має стати не питання про закони виро­бництва, про заінтересованість виробника, а про основні закономір­ності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрямки розвитку виробництва.

Визнаючи, що лише споживач нав'язує свою суб'єктивну волю виробнику, Бастіа пише про його моральну відповідальність перед суспільством, надаючи виробникові роль вихователя смаків і вподобань, відповідального за нерозумні форми споживання. "Якщо люд­ство вдосконалюється... то це тому, що вдосконалюється морально споживач"'.

Теорія примату споживання над виробництвом, споживача над виробником була новим словом у політичній економії. У поєднанні з теоріями вільної конкуренції, попиту та пропозиції вона давала поштовх до вивчення закономірностей розвитку ринку.

Внеском Бастіа в економічну теорію є також те, що він визнає рі­вноцінними учасниками обміну продукти, створені в матеріальній і нематеріальній сферах. Він наполягає на необхідному розвитку не­матеріальної сфери, що сприятиме зростанню зайнятості та доходів.

Соціальні проблеми. У боротьбі з соціалістичними ідеями Бас­тіа, що загалом не визнавав учення Мальтуса про народонаселення, щодо конкретних питань соціального захисту підтримує мальтузіан­ство. Один із розділів його "Гармоній" спеціально присвячено цим проблемам. Він уважає неприпустимим втручання в дію економіч­них законів, що, на його погляд, регулюють суспільний розподіл з урахуванням абсолютного внеску кожного у виробництво. Неспра­ведливість цих законів виправдовується їхнім стимулюючим впли­вом на розвиток суспільства і на людей, що не бажають працювати, тобто ці закони породжують приватну відповідальність. Солідар­ність Бастіа бачить не у взаємодопомозі, а в тім, що відповідаль­ність кожного перед суспільством забезпечує і справедливе став­лення суспільства до кожного.

Абсолютизація принципів вільної конкуренції та вільної дії еко­номічних законів ставить лібералізм Бастіа на вищий щабель класи­чної економічної теорії. Свою оптимістичну тезу про самовирішен-ня всіх проблем у межах гармонічної капіталістичної економіки він поширював на всі аспекти суспільного життя, рішуче заперечуючи будь-які форми державного втручання. Тому його (у цілому компі­лятивна) теорія залишилась поза увагою пізніших економістів.

Популярні записи
  • dedal t2 380 hunter