Політична економія


Економічна історія Англії, Франції, Німеччини

Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів про­мислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту.' Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання Англії було по­ступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині ХІХ, ст. і оснащені машинами та механізма­ми доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якос­ті, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст;

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкла­день, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіта­лу був бажаним також з огляду на зростаючі потре­би в колоніальній сировині — нафті, руді, кольоро­вих металах, каучуку та ід.

Тим не менше, в англійській промисловості по­ступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвива­лися галузі важкої промисловості, особливо стале­плавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випере­дили традиційно розвинені галузі — видобуток вугіл­ля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвит­ку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.

Процес монополізації промисловості в Англії про­ходив повільніше, ніж-в США та Німеччині, тут три­валий час зберігалися дрібні та середні підприєм­ства. Банківський капітал випереджував промисло­вий за темпами концентрації і централізації. Напе­редодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий ка­пітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.

Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу— будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівко­лоніях відігравали роль важливого механізму пере­ливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готу­вали місцеві кадри для підприємницької діяльності.

Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості), полі­тика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.

Франція. Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці.

Причиною цього була, перш за все, поразка у Франко-русській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигідним для Франції. Вона зобов'я­зана була сплатити Німеччині 5 млрд франків конт­рибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарінгію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстиль­на та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарінгії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.

Сировинна база Франції й без того була недостат­ньою. Вона змушена була імпортувати половину необ­хідного їй вугілля. Таким чином росла собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їхня кон­курентоспроможність.

У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнан­ня, що вимагало значних капіталовкладень. Тим ча­сом французькі капітали експортувалися і станови­ли 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладе­но 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.

Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочували­ся потужності металургії, вугільної та інших галу­зей промисловості. Успішно розвивалася легка про­мисловість. Перед Першою світовою війною Фран­ція залишалася аграрно-індустріальною країною.

Існування гострих проблем у сільському господарстві також стримувало розвиток економіки.

Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні в сільському господарстві супе­речності.

Парцелярність (роздрібненість) селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували "зайве" населення у землеробстві, зменшували ри­нок робочої сили, приріст населення.

Непосильною для французького сільського госпо­дарства виявилася конкуренція американського зер­на та інших продуктів, що призвело до гострої кри­зи і необхідності структурної перебудови аграрного сектора країни.

На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одя­гом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.

Німеччина. Індустріалізація кінця XIX — почат­ку XX ст. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприя­ло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко-прусській війні 1870— 1871 рр. Після завершення війни відбулося об'єд­нання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роз­дрібненість, митні бар'єри, сформувалася єдина гро­шово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутрішнього рин­ку країни.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарінгії (промислове розвинутих провінцій), контри­буція у розмірі 5 млрд франків сприяли економіч­ному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інве­стиції у промисловість. Масово виникають нові за­води і фабрики.

Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зу­мовили ріст галузей важкої індустрії.

Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося 1500—2000 км шляхів) стиму­лювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський. Важлива роль належала машинобудуван­ню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього зго­ряння. Успішно розвивалися нові галузі промисло­вості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура гос­подарства Німеччини: промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина напередодні Першої світової війни стала індустрі­ально-аграрною, частка населення_зайнятого у про­мисловості, складала майже 50% від загального числа працюючих. Темпи економічного зростання були най­вищими у Європі.

Сповільненими темпами розвивалася галузь лег­кої промисловості. Її відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Незначна кількість колоніальних володінь приму­шувала німецьких підприємців підвищувати продук­тивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 205 млрд крб, — яка в п'я­теро перевищувала державні витрати на будівництво нових заво­дів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.

Катастрофічне знизилось промислове виробництво республі­ки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36% вугілля, ви­роблено до 20% електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна кількість товарів народного споживання, не­обхідних для задоволення елементарних потреб (посуд, відра, го­лки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялися практич­но зовсім.

Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до залучення на важку, малокваліфіковану працю, зокрема у вугільну та металургійну промисловість жінок, які в 1947р. становила до 35% всіх працюючих у цих галузях. Про­довжується й використання праці підлітків, що призводить до зростання виробничих травм, каліцтва.

Однією з найголовніших передумов переходу до мирного бу­дівництва була демобілізація армії, яка в умовах загострення міжнародної обстановки набула затяжного характеру. За три по­воєнні роки в Україну повернулися 2,2 млн солдатів і офіцерів. Почалося й повернення колишніх полонених радянських воїнів та громадян, вивезених на роботу до Німеччини. На кінець 1945р. після відповідних перевірок, часто невиправданих та при­низливих, в Україну повернулося близько 800 тис. осіб, але бага­тьох військовополонених та вивезених на каторжні роботи було звинувачено у співробітництві з окупантами, і з фашистської ка­торги вони потрапили до сталінських таборів.

В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему управління. Ішлося не лише про конверсію воєнного виробництва, але й про доцільність збереження моделі економіки, що склалася. Роки війни виявили сильні риси існуючої моделі, зокрема дуже високі мобілізаційні можливості, здатність у короткий термін налагодити масове виробництво висококласного озброєння та забезпечити необхідними ресурсами армію, воєнно-промисловий комплекс (ВПК) за рахунок перенапруження інших секторів економіки. Але війна також із всією силою показала ос­новні недоліки радянської економіки: високу питому вагу ручної праці, низьку продуктивність праці та незадовільну якість невоєн­ної продукції. Те, що було допустимим у передвоєнні роки та умо­вах війни, вимагало кардинальної зміни в мирний час.

4) Німеччина. Індустріалізація кінця XIX — почат­ку XX ст. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприя­ло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко-прусській війні 1870— 1871 рр. Після завершення війни відбулося об'єд­нання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роз­дрібненість, митні бар'єри, сформувалася єдина гро­шово-фінансова система, прийнята загальнодержавна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутрішнього рин­ку країни.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарінгії (промислове розвинутих провінцій), контри­буція у розмірі 5 млрд франків сприяли економіч­ному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інве­стиції у промисловість. Масово виникають нові за­води і фабрики.

Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зу­мовили ріст галузей важкої індустрії.

Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося 1500—2000 км шляхів) стиму­лювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський. Важлива роль належала машинобудуван­ню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього зго­ряння. Успішно розвивалися нові галузі промисло­вості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура гос­подарства Німеччини: промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина напередодні Першої світової війни стала індустрі­ально-аграрною, частка населення_зайнятого у про­мисловості, складала майже 50% від загального числа працюючих. Темпи еконрмічного зростання були най­вищими у Європі.

Сповільненими темпами розвивалася галузь лег­кої промисловості. Її відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Незначна кількість колоніальних володінь приму­шувала німецьких підприємців підвищувати продук­тивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації Німеччини зумовив виникнення нових центрів про­мислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту.' Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання Англії було по­ступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині ХІХ, ст. і оснащені машинами та механізма­ми доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якос­ті, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст;

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкла­день, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіта­лу був бажаним також з огляду на зростаючі потре­би в колоніальній сировині — нафті, руді, кольоро­вих металах, каучуку та ід.

Тим не менше, в англійській промисловості по­ступово відбувалися структурні зміни. Як і в та Німеччині, в Англії високими темпами розвива­лися галузі важкої промисловості, особливо стале­плавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випере­дили традиційно розвинені галузі — видобуток вугіл­ля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвит­ку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.

Процес монополізації промисловості в Англії про­ходив повільніше, ніж в Німеччині, тут три­валий час зберігалися дрібні та середні підприєм­ства. Банківський капітал випереджував промисло­вий за темпами концентрації і централізації. Напе­редодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий ка­пітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів

Перевищували розміри метрополії.

Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу— будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівко­лоніях відігравали роль важливого механізму пере­ливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готу­вали місцеві кадри для підприємницької діяльності.

Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості), полі­тика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.

Популярні записи
  • советую вам оценить порно видео онлайн там