Політична економія





Економічне вчення

Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він ви­кладав математику, двічі його обирали шерифом, а з 1819 по 1823 p. він був навіть членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1817 p. було опубліковано його голов­ну працю "Основи політичної економії та оподаткування".

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промисло­вої буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуа­зного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі бур­жуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо бачить капіталістичні відносини природними і вічними. Він розвиває ідею свого попередника про особистий ін­терес як головну рушійну силу суспільного розвитку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівноцінни­ми. На чільне місце він ставить інтереси промислової буржуазії, рі­шуче виступаючи проти великих землевласників — лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатс­тва (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл. У передмові до першого видання своєї праці він пише: "Визначити закони, які керують цим розподілом головне завдання політич­ної економії". У передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання повніше, ніж у попередньому виданні, викласти свої по­гляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й міно­ву цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежу­ється кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у за­гальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшос­ті товарів визначається тільки працею.

Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка визначається через певну кількість іншого товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Проте сам він зосереджує головну увагу на дослідженні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і кри­тикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.

І На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію зв'язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару. "Цінність товару, — писав він, — або кіль­кість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю" . Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби това­ри обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. Тоді галу­зі, де основний капітал є незначним або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б перели­вання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Розглядаючи різні зміни стану та співвідношення ос­новного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою ма­лої кількості техніки, відносно благ, виготовлених за допомогою "дов­говічного" капіталу або великої кількості техніки. Саме в такий спосіб урівнюється норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте дію цієї причини зміни цінності товарів Рікардо визнає порівняно слабкою, такою що її необов'язково враховувати. Значно важливішим є збільшення або зменшення кількості праці. Цей під­хід Рікардо до визначення цінності зазнав гострої критики з боку економістів, які підкреслювали працевитратний характер концепції.

Рікардо також розрізняє "природну" й "ринкову" ціну. Під при­родною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочас­ний вплив на відхилення ринкових цін" від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та перели­вання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обі­гу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 p. обміну банк­нот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість "регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею". Пізні­ше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рі­кардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії він розглядає з погляду їхньої величини і співвідношень..

Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за пра­цю. Праця як товар також має природну й ринкову ціну. "Природ­ною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можли­вість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або змен­шення їхньої кількості"'. Отже, природна ціна праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї. Приро­дна ціна не є незмінною: "Вона, — писав Рікардо, — змінюється в різні чаС)И в тій самій країні і суттєво різниться в різних країнах". Хоч Рікардо й розумів, що сутність поняття "засоби існування" ви­значається історично і залежить від традицій і рівня розвитку про­дуктивних сил, проте в нього теж бачимо тенденцію зводити приро­дну ціну праці до ціни мінімуму засобів існування.

Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітни­кам. Рікардо ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від про­позиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — заробіт­на плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринко­ва заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що зі зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства зростатиме цінність останніх. Грошова заробі­тна плата якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу частку в суспільному продукті. Їхня за­робітна плата має регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці й на­полягає на необхідності скасування законів на захист бідних.,

Прибуток. Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, — це проблема величини при­бутку і його співвідношення із заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали дають однакові прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але водночас визнавав, що на величину прибутку впливає зро­стання продуктивності праці. Відтак прибуток у нього є то поро­дженням капіталу, то породженням праці. Цієї суперечності Рікардо навіть і не помічав.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкрес­лює, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні за­робітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця є джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робіт­ника і його сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не мо­же зрости настільки, щоб нічого не лишилося на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибу­тку. Із розвитком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тен­денцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія "закону спадної родючості грунту"), а це призводить до зростання цін на продукти харчування, отже, до зростання заробітної плати й відповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку у зв'язку зі зростанням заробітної плати Рі­кардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує на­громадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагрома­дження і зникають "стимули до нагромадження".

Рікардо підкреслює, що він аналізує "прибуток узагалі", тобто прибуток як економічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищу­вати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає "незвичним". Але це явище буде тимчасовим. Через переливання капіталів норма прибутку постійно вирівнюється.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як "частку продукту зем­лі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами грунту". Він відрізняє рен­ту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу й виявити закономірності її динаміки.

Виникнення ренти Рікардо зв'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість зе­млі обмежена, а її якість неоднакова] Зі зростанням населення почи­нають обробляти менш родючі та гірше розміщені земельні ділянки. У такому разі ліпші землі створюватимуть ренту, а її величина за­лежатиме від різниці в якості цих ділянок. Мінова цінність усіх то­варів (у тім числі й промислових) у Рікардо регулюється найбіль­шими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на ліпших землях, де затрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий дохід. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привлас­нюють власники землі як ренту. Отже, рента в розумінні Рікардо — це перевищення цінності над середній прибуток.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цін­ності, щоправда, досить своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. "Не тому хліб дорогий, — пише Рікардо, — що сплачується рента, а рента сплачується тому, що хліб дорогий". Рікардо аналізує диференційну ренту. Абсолютної ренти Рікардо не визнавав. Він стверджував, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і смітове фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в промисловості. Вод­ночас він цілком поділяв думку про те, що основою будь-якого еко­номічного розвитку, матеріального достатку і навіть зростання про­мисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського насе­лення. Але і в цьому питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливими.

Зв'язуючи ренту із законом спадної родючості грунту, Рікардо писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробництво їхньої останньої добутої частки витрачається більше праці, ніж на попередні. Це призводить до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капіталу. Зрос­тання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшувати­меться різниця у продуктивності ділянок. Зменшення капіталу при­зведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш родючі землі і відповідно зменшуватиметься рента з ліпших ділянок. Зростання населення, за теорією Рікардо, також є неможливим за умов підвищення цін на продовольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промисло­вої буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересо­вані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунту­вання вимог щодо скасування хлібних законів.

Проблема відтворення і криз. Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був заінтересований у забезпеченні постійного зростання її прибутків. З огляду на корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий дохід, він, на відміну від Сміта, віддає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, а відтак забезпечує зростання могутності всієї країни. А Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачу­ються всі податки. Економічною метою суспільства Рікардо вважає не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятос­ті), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково обмежував його перетворенням доходу лише на змінний капітал, на заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може натрапляти на ринкові труднощі. Рікардо поділяв погляди Сея, який заперечував можли­вість надвиробництва і криз.

Однак не варто забувати, що книжку Рікардо було опубліковано за вісім років до першої глибокої кризи, яка охопила економіку Ан­глії в 1825 p.

Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купу­ють за продукти чи послуги. Гроші є лише "мірилом, за допомогою якого відбувається обмін".

Рікардо розумів, що існує можливість виготовлення будь-якого то­вару в кількості, що значно перевищить попит. Але цю можливість він розглядав лише як тимчасову і таку, що "не може статись одноча­сно з усіма товарами". Він не погоджувався з висновком Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непро­дуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).

Головну причину застою торгівлі в окремі періоди він убачав тіль­ки в прорахунках підприємців щодо виробництва товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, буває тимчасовим і вирішується швидко й ефективно завдяки переходу на виробництво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про при­чини спеціалізації писав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію значно грунтовніше, побудувавши її на трудовій теорії вартості й наголосивши на національних відмінностях у величині вартості, зу­мовлених різними витратами праці.

Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрі­шня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня — "порівняльними витратами". А. Сміт сформулював тезу про "абсолютні переваги" у міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів порівняно з ін­шими країнами. Ці переваги зумовлюються як природними, так і набу­тими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива на­віть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготов­лення тих чи тих товарів. Відносні переваги означають, що країни ма­ють абсолютні переваги щодо якогось одного фактора виробництва.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер грунтує­ться на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту і пропозиції.

Рікардо, як і Сміт, — видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія була панівною в економічному житті Англії. "Рікардо, — писав Кейнс, — підкорив Англію, так само цілковито, як свята інквізиція підкорила Іспанію". Цю перемогу він назвав "явищем дость цікавим і навіть загадковим" і пояснив її тим, що теорія Рікардо багато в чому імпонувала тому середовищу, до якого звертались, зокрема владі. Сам Кейнс наго­лошував на її цілковитій непридатності для наукових прогнозів.

Англійський економіст Блауг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, пише, що "Багатство народів" містить більше суттєвих узагальнень, які стосуються функціонуван­ня економічної системи, ніж "Основи" Рікардо. Заслуга Рікардо в тім, що він "винайшов техніку економічної науки", заклав підвали­ни модельного підходу до побудови економічної теорії.

Популярні записи