Політична економія


Буржуазна

Теорія народонаселення Т. Мальтуса заперечила можливість удосконалення суспільства через соціальне законодавство та регу­лююче втручання держави. У праці "Дослід про закони народона­селення..."(1798) Досліджено вплив демографічних змін на стабіль­ність суспільного розвитку. Жорстка залежність збільшення населення і продовольчих ресурсів суспільства, граничність засобів існу­вання є межею, яка стримує можливість вільного зростання населен­ня. Неможливість збільшити виробництво продовольчих товарів Мальтус поясний обмеженістю ресурсів землі. Трудовій теорії вар­тості Рікардо Мальтус протиставляє змінений варіант теорії вартості Сміта - визначення вартості працею, яка купується на даний товар. За Мальтусом, кількість праці, якою товар визначається, обумовлена витратами його виробництва, до яких він відносить витрати живої і уречевленої праці та прибуток на авансований капітал. Мальтус за­перечує виключну роль праці як джерела вартості, оскільки іншим джерелом є прибуток, який визначається як надлишок над працею, витраченою на виробництво товару. Проблема реалізації вирішена існуванням непродуктивних верств населення (землевласників, армії, чиновників), які створюють додатковий попит па всю масу виробле­них товарів.

Методологія дослідження Джона Мілля ("Основи політичної економії"" (1848)) базується на протиставленні законів розподілу законам виробництва. Визначення розподілу як сфери незалежних від виробництва відносин, стає теоретичним обгрунтуванням ідеї про можливість реформування розподілу в буржуазному суспільстві без зміни соціального устрою. Вартість товару Мілль визначає варті­стю витрат виробництва. Продуктивною працею він вважає працю, яка створює багатство, пов'язане з нагромадженням. Рента визначе­на як компенсація за користування землею. Мілль вважав, що рівень життя народу повинен визначатися не внаслідок економічного зрос­тання, а внаслідок більш справедливого розподілу.

На початку XIX ст. у Франції ідеї Сміта продовжує Ж. Сей ("Принципи політекономії"(1803)). Сей розробляє теорію корисно­сті, згідно якого виробництво створює корисність, яка надає предме­там цінності. Таким чином, вартість ототожнюється із споживчою вартістю. Досліджуючи проблему доходів в суспільстві, Сей визна­чає три фактори виробництва: праця, капітал, земля. Кожен із факто­рів надає певну послугу під час створення вартості. Відповідно до трьох самостійних джерел вартості, Сей визначає три основні види доходів: праця створює прибуток, капітал - заробітну плату, земля - ренту. Теорія розподілу і обміну за Сеєм, виключає проблему взаємовідносин між класами, як вона трактується Смітом. Процент створюється капіталом, а підприємницький доход є винагородою за роботу самого підприємця. Різниця між підприємцем і робітником зводиться лише до рівня заробітної платті.

Теорія збуту Сея обґрунтовує "гармонію" інтересів капіталістич­ного відтворення, неможливість криз перевиробництва. Товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому внробництво одних обумовлює потребу в інших, в результаті чого забезпечується потенційний попит. Іншими словами, кожний продавець є одночасно покупцем, і навпаки. В підсумку виявляється, що за продукти запла­чено лише продуктами і в масштабах суспільства пропозиція і попит врівноважуються, перевиробництво взагалі стає неможливим. Сей припускає лише часткове перевиробництво в окремих галузях, пояс­нюючи його недовиробництвом в інших галузях. Теорія Сея була спрямована проти протекціонізму.

17. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку

Інституціоналізм —прихи-льники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст.

Інституціалізм (від лат. "institutio" - спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну "інституціалізм"), Джон Р. Коммонс (1862-1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж. К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А. Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном - інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.

Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-­ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні на­прями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).

17. Ранній інституціоналізм та його головні напрями

У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні на­прями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпі­ричний (кон'юнктурно-статистич-ний).

Соц-но-психологічний інституціоналізм.

Т. Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предме­та ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналіс­тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та­ку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, "соц-ною психологією". Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колекти­вістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної ма­шинної сис-ми. Кап-зм - "машинний процес та інвестиції заради прибутку". Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональ­ний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спря­мованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування "індустрії", керованої технократією.

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Ком­монс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові нор­ми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У Праці "Інсти­туціональна ек-ка" писав, що колек-тивні дії є єдиним спо­собом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди.. Отже, суди були тлумача­ми права. Формулює "юридично-мінову концепцію" сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-­на категорія - юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва.. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі супере­чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулю­вання правил "угоди". Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної ціннос­ті Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме то­му слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив генетичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зво­диться логіка сучасного життя. В товарів підпорядкова­не не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення при­бутку зумовлене існуючою "сис-мою".

Підкреслює й інший бік пробле­ми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Саму суть категорії "витрати грошей" він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не контролюються індивідуумом. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Він прихильник державного регулю­вання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування.

Популярні записи