Інвестиційна теорії циклів М. І.Туган – Барановського.
Що стосується внеску М. І.Туган - Барановського в сучасну економічну науку, то він значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів у який передбачив сучасну концепцію "заощадження-інвестиції" [2] головним фактором циклічності, на його думку, є непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася в зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів.
Його робота "Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя" уплинули на розвиток даного напрямку економічної науки. У цій роботі, полемізуючи з "народниками". М. І.Туган-Барановський доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому відношенні не має обмеження для росту і розвитку. Хоча і відзначає, що існуюча організація народного господарства, і насамперед панування вільної конкуренції, надзвичайно утрудняє процес розширення виробництва і нагромадження національного багатства.
М. І.Туган-Барановський критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, але і теорії, що пояснюють кризи порушеннями в сфері грошового і кредитного звертання.
У своїй теорії М. І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М. І.Туган-Барановський пише: "розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари". Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М. І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.
З повною підставою можна сказати, що М. І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М. І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.
Основна ідея М. І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл "народної праці". Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.
Досліджував М. І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М. І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.
Таким чином, у вітчизняній політекономії просліджувалися дві тенденції - релігійного і наукового мислення. На різних етапах розвитку Росії і України вони по-різному взаємодіяли один з одним.
Перший період, що стоїть особняком, відноситься до початку століття - 1917 р. У цей час активно працювали вчені, що стоять не тільки на марксистських, але і на інших позиціях. Серед них було чимало великих економістів, що одержали світове визнання.
Першу течію очолював П. Струве, якого підтримували С. Булгаков, С. Франк, Н. Бердяєв. Ці учені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій велася критика класичної школи, зокрема її фундаментальної ідеї універсального природного економічного закону. [26] Неважко помітити, що ці вчені підняли одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно встали на точку зору німецької історичної школи.
Другий науковий політекономічний напрямок зв'язаний з іменами М. Туган-Барановського, А. Мануйлова, В. Желєзнова, М. Соболєва, К. Пажитнова, Л. Кафенгауза й ін. Для них була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізма.
На початку ХХ в. у вітчизняній економічній науці поступово підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії в двох основних формах - ленінської, більшовицької, і меншовицької. Не маючи можливості докладно досліджувати це питання, відзначимо, що, як нам представляється, у науковому плані за боротьбою цих двох плинів у значній мірі стояло протиборство соціально-філософських доктрин - універсалістської, що виходила з примата загальних законів розвитку цивілізації для специфічних умов Росії, і доктрини національної специфіки. Дотримуючись першого підходу меньшовики вважали за необхідне строго слідувати духу навчання К. Маркса і розвивати Росію по західному шляху. Ленін і його прихильники спиралися на ідею національних особливостей Росії (хоча і розуміли її дуже своєрідно).
