Політична економія


Європейський союз

У 50-их роках в більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства, ЇХній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді, у Парижі (Паризька угода), було створено Європейське об'ЄДнання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об'ЄДнала кам'яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість вище перелічених західноєвропейських країн. Мета співтовариства — створити "спільний ринок", забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і доБРобут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворенІ вищиЙ виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і ФранціЄЮ. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції. З І липня 1968 року було запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. В кінці 60-их років у порядок денний роботи Співтовариства було включено монетарну проблему. Поступово число членів ЄЕС зростало. Так, у 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄЕС вступила Греція, у 1986 — Іспанія і Португалія.

На сучасному етапі до Європейського союзу входить 16 країн. Деякі країни колишнього соціалістичного табору є кандидатами на вступ до ЄС.

5. Передумови та наслідки прискореного розвиткуНімеччини та ЯпонІї.

Господарський розвиток країн Західної Європи у післявоєнний період суттєво відрізнявся. Англія і Франція менше постраждали від військових дій, ніж Німеччина та Японія. Крім того, вони і після війни зберегли величезні колоніальні та залежні території, що сприяло тривалішому збереженню в цих країнах замкнутого національно-колоніального господарства.

Німеччина та Японія, які зазнали поразки у світовій війні, опинилися в іншому становищі. Вони виявилися повністю залежними від країн-переможниць і, перш за все, США. Ці країни втратили свої колонії, виплачували величезні репарації. Крім того, їх зруйноване господарство було докорінно організаційно і структурно перебудоване.

Німеччина. Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації "чорного ринку", створила умови для відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, Політичої системи країни. Посаду федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС-ХСС К. Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Німецькому "економічному диву" сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії та інших районів.

Особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важливу роль у відбудові.

Заробітна плата робітників у перші повоЄНні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів "стартової допомоги" згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.

Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеччина впевнено входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов'язаний з фінансовою допомогою США і направлений на інтенсифікацію взаємних торгових зв'язків.

Визнаним архітектором німецького "економічного дива" був Л. Ерхард, міністр економіки в урядах К. Аденауер. Він разом з групою неоліберальних економістів створили теорію "соціального ринкового господарства", в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави — абсолютно недопустимо. Теорія "соціального ринкового господарства" стала основою економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.

Японія. Японське "економічне диво" розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952-1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-их років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави. Які основні передумови японського "економічного дива".

Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілОМу пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.

У 1946-1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80% усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьогодні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, Якому президент США Г. Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшоВ Шляхом спорудження доменних печей великої потужності із Застосуванняй новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися Енерго- та Матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій половині 50-их років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — Аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій Науковомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість. Головним чинником економічного зростання економіки безперечно, повсякденна наполеглива праця більше, ніж 120-Мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм.

Дуже ефективною виявилася в Японії система Пожиттєвого Найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростаЄ І залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це вплИВає на зниження собівартості продукції, її ціну.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.

Популярні записи