Політична економія


Концепції футурології

Серед багатьох проблем сучасності однією із центральних є про­блема майбутнього. Усі, хто живе сьогодні, будують світ майбут­нього, світ XXI століття. Яким він буде? Що дасть людству?

Марксистсько-ленінською концепцією суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій, передба­чається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехт-хейм. У праці "Історія і футурологія" (1966) він визначає футурологію як засіб переборення "старих ідеологій". Спроби визначити кон­тури соціальної організації суспільства майбутнього робили ще про­гресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур'е, Сен-Сімон, Р. Оуен.

У 60—70-х pp. виник справжній "футурологічний бум". Еконо­місти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбу­тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа­ються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був "Римський клуб" (1968). 1974 року було утворено "Всесвітню федерацію досліджень майбу­тнього". Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демо­графічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобаль­ному і регіональному рівнях.

Відбувається швидкий розвиток футурології як науки. Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право на існування футурології на тій підставі, що вона не відповідала марк­систсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного роз­витку, по-друге, що вона ніби не є результатом розвитку наукової думки, а є результатом соціального замовлення, про що свідчать на­перед передбачені висновки, і, по-третє, що вона не має предмета свого дослідження, тому що функція передбачення притаманна кожній суспільній науці.

Посилаючись на історичний досвід існування СРСР, марксистські теоретики писали, що "сама історія" авторитетно засвідчила істин­ність наукового комунізму. "А обов'язок футурології... — пише, на­приклад, Шахназаров, — зводиться до того, щоб довести протилежне, щоб сконструювати і обгрунтувати "некомуністичне майбутнє". Уже за одне це її не можна вважати справжньою наукою".

Справді, футурологія виникла й розвивалась як альтернатива марксизму. Не можна заперечувати і того, що вона виконувала пев­не соціальне замовлення. Проте заперечувати її — неправомірно. Якщо підходити з таких позицій до визначення науки, то, врахову­ючи історичні реалії сьогодення, можна заперечувати марксизм, як наукову теорію.

У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях трансфор­мації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати проце­си суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахун­ками Белла протягом 60—70-х pp. з'явилось близько двадцяти ви­значень майбутнього суспільства з префіксом "пост": постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціаль­но-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвит­ку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: "Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що ма­шини творять історію. Індустріальна революція і тепер "нова індус­тріальна революція" є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем" .

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науко­во-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можли­вість задоволення різноманітних інтересів тощо.

Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення зма­льовують ідеальну картину.

Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 p. Г. Кан, колишній директор Гудзоні вського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю "Рік 2000", що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспі­льного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50—100 до­ларів; 2) перехідної — 200—600 доларів; 3) індустріальної — 800—1500 доларів; 4) масового споживання — 1500—4000 доларів;

5) постіндустріальної—4000—20000 доларів.

Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп'юте­ризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їх­нього змісту.

У працях 70—80-х pp. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: "Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і конта­ктів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами"'.

Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням "екологічно брудних" виробництв у країни, що роз­виваються.

Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у та­ких працях, як: "Світовий економічний розвиток 1979 і далі" (1979), "Прийдешній бум" (1982), "Роздуми про неймовірне в 1980-ті" (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зо­крема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. "Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибо­ко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації..." Г. Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її "прогресивні" риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити "сферу своєї гегемо­нії... на весь світ".

До концепції "постцивілізації" Г. Кана близька концепція "тех­нотронної ери", відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема "Америка в технотронний вік" (1967), "Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері" (1970), Бжезинський не лише прогно­зує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьо­му майбутньому, називаючи їх "соціальною лабораторією світу"4. США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — "технотронну". Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним факто­ром, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому"5.

Конструюючи економічну систему "технотронного суспільства", Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галу­зі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфіка­цією, низькими доходами. Як визначальні риси "технотронного суспільства" Бжезинський називає: переважання сфери послуг, роз­виток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства "моральним імпера­тивом використання науки в інтересах людини", ліквідацію "персоналізації" економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє "еліта технот­ронного суспільства", тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють "верхівку панівного класу".

У "технотронному суспільстві" соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки "американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів"'.

Одним із найбільш яскравих представників футурології є амери­канський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кри­зових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв'язані з тим, що ін­дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супро­воджуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю "Майбу­тній шок" (1970).

Просування до "нового суспільства" відбувається в процесі роз­витку "суперіндустріальної революції". Створене цією революцією "абсолютно нове суспільство" позбавить народні маси голоду та хвороб, створить "чудові можливості для розквіту індивідуальнос­тей", "задоволення психологічних потреб" тощо. Перехід до "су-періндустріального суспільства" повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід "спрое-ціювати нову цивілізацію" .

Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму. У книжці "Третя хвиля" (1980) він змальовує катастрофічий стан планети. Тоффлер пише про забруднення землі й океанів, про знищення багатьох видів тва­рин і рослин, про хижацьке використання корисних копалин. "...Війна проти природи, — підкреслює він, — вже досягла поворотного пункту, і біосфера більше не в силах протистояти промисло­вому наступу".

Вихід із ситуації, що склалась, Тоффлер бачить знову-таки у роз­витку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальни­ми у конструюванні схеми розвитку людства. Однак "індустріальна вісь" є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати "переоцінку цінностей", тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб "пристосувати" поведінку людей до нових соціаль­но-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці "Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивіліза­ції" (1980).

Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження "нової цивілізації", пов'язаної з послідовною зміною "хвиль перемін". Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х pp. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп'ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

У "цивілізації Третьої хвилі" суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, полі­пшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше спожи­вацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці "Передбачення і пе­редумови" (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур "інформаційного суспільства". "Ін­формаційне суспільство", за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорі­дним. Ця гетерогенність "передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації тради­ційного масового суспільства".

У праці "Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на по­розі XXI століття" (1990) Тоффлер майбутнє зв'язує з побудовою "цілісної гуманної цивілізації". Перехід до неї відбудеться через "революцію влади", яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не при­діляли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.

Основним фактором "революції влади" є знання. Саме їх розви­ток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали ви­буховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розви­ток, спираючись на американський досвід. І "цілісна цивілізація майбутнього" — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо деталь­но він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджу­валась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, ін­формаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьс. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню "суспільства споживання", так званої третинної цивілі­зації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодок­сальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхід­ності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв'язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книж­ці "Цивілізація 1995 року" (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатс­тва. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить "цивілізацію дозвілля". Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в "суспільстві до­звілля" станеться перехід до "четвертинної цивілізації", де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв'яза­на з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х pp. У науковій літературі його називають "реіндустріально-ресурсозберігаючим". Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З'явилися концепції "телематичної", "мікроелектронної", "кабель­ної", "інформаційної" революцій, які усувають необхідність ре­волюції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія "інформаційного суспільства". Її прихильники вважають, що ін­форматика радикально змінить становище людини в суспільстві. В "інформаційному суспільстві" розвинуті інформаційні системи дава­тимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми.

Деякі західні економісти вбачають прообраз "інформаційного сус­пільства" в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв'язували майбутнє із соціалізмом.

Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характе­ру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання "гуманістичного соціалізму", щоправда, в далекому майбутньому. Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвива­ються у "післяреволюційне комуністичне суспільство". Дж. Гелбпейт у праці "Економіка і суспільна мета" розробив концепцію "нового соціалізму", який у нього виступає як реформована в "євпокомуністичному дусі" американська економіка.

Американський економіст П. Дракер проголошував "пенсійне фондовий соціалізм". При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США заявляє Дракер, — "перша справді соціалістична країна".

Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з'явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції "якості життя", "етики розвитку", "екорозвитку", "соціального роз­витку". Вони включають не лише економічні, а й соціальні, полі­тичні, психологічні та інші аспекти.

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футуро­логів має "мозаїчний" характер. Фактично йдеться тільки про ство­рення в уяві футурологів окремих "картин майбутнього", про своє­рідне "винайдення майбутнього". Як писав англійський фізик і фу­туролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: "Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти". Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

Популярні записи