Політична економія





Політична економія

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта "Роздуми про природу і причини багатства народів" та розви­ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра­вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран­цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу­вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіо­кратію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

Жан Батист Сей (1767—1832) народився в Ліоні, у протестант­ській сім'ї. Його життя припало на бурхливу епоху Французької революції, наполеонівську еру, реставрацію Бурбонів та револю­цію 1830р.

Сей отримав добру освіту, працював у страховому агентстві, га­ряче сприйняв революцію, став солдатом, пізніше обіймав високі державні посади, був усунутий від державних справ Наполеоном за проповідь ліберальних поглядів, несумісних з імператорською полі­тикою жорсткого регулювання економіки, і став фабриканком і вче­ним. Він постійно займався самоосвітою і, ретельно простудіював­ши видатну працю А. Сміта, назавжди став його послідовником.

1819 р. Сей засновує кафедру промислової економіки при фран­цузькій Консерваторії мистецтв та ремесел, а 1830 p. стає професо­ром "Колеж де Франс", де працює до кінця життя.

"Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства" було уперше видано Сеєм 1803 p., але, оскільки він не захотів усунути з книжки критику фінансової політики уряду, її не перевидавали до 1814р. Саме тоді Сея було відряджено новим урядом в Англію для вивчення стану її економіки. Він спостерігає бурхливий розвиток індустрії і робить висновки, які знайдуть відображення в його теорії. Результати досліджень було також опубліковано в трактаті "Англія та англійці" (1814). Цього ж року доопрацьований "Трактат полі­тичної економії" знову вийшов у світ. За життя Сея він перевидава­вся п'ять разів. 1821 p. його було видано англійською мовою, і він на довгі роки став стандартним навчальним посібником з політичної економії в Англії та Америці. Згодом з'явилися його переклади ба­гатьма іншими мовами світу.

У 1828—1829 pp. Сей опублікував "Повний курс практичної по­літичної економії" у шести томах.

Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, нама­гаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризу­вав класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. За­вдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового на­пряму в економічній теорії.

Предмет політекономії. Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його ство­рення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зник­нення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних прин­ципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.

Сей критикує Сміта за непослідовність його доказів, за те, що недоведен! істини підносяться до рангу засадних принципів, саму працю не об'єднано єдиною логічною системою.

Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політеко­номії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключа­ла, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.

Аналізуючи Виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які ре­зультати виробництва, що приносять користь, мають реальну внут­рішню цінність.

У зв'язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.

Він уважає, що будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здій­снюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати. Сей визнавав наявність категорії людей, які своєю працею не створюють матеріальних благ, але роблять послу­ги іншим, сприяючи розвитку виробництва (наприклад, праця ліка­ря, учителя-наставника). Він пише, що таке "виробництво не ство­рює матерії, але створює корисність"'.

Результатом послуг є нематеріальні продукти, але вони корисні для людей, мають мінову цінність і є наслідком поєднання праці з капіталом та землею. Отже, виробництво означає продукування ко­рисних послуг, які можуть виступати в матеріальному і нематері­альному вигляді та обмінюватись одна на одну завдяки однаковій внутрішній цінності.

Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непроду­ктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні ре­зультати — Послуги.

Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є до­слідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмов­ляється від трудової теорії вартості.

Його розуміння витрат виробництва збігається із визначенням чинників ціни: собівартість, що включає витрати виробничих послуг (капіталу і праці), ренту та прибутки. Обмін виробничими послуга­ми визначає ситуацію на ринку. Попит на ці послуги, як основу цін­ності всіх інших послуг, зумовлює їхня власна цінність. "З іншого боку, агенти виробництва, люди і речі, землі, капітали й підприємці більшою чи меншою мірою, з різних мотивів пропонують свої по­слуги... і створюють в такий спосіб іншу основу цінності для тих самих послуг" .

Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістич­не: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропо­зиції. Він полемізує зі Смітом, котрий зробив "хибний висновок, що всі вартості є уречевленою людською працею, як недавньою, так і віддаленою; інакше кажучи, що багатство є не що інше, як акумульована праця". З цього Сміт, на думку Сея, робить помилко­вий висновок, що праця є єдиним мірилом багатства або створеної вартості.

Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей згідно зі своєю теорією послуг називає про­дуктивними послугами. На них існує попит промислових підприєм­ців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволен­ня попиту на продукти споживання.

Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним сві­домо курсом, панувати у сфері розподілу. Це не капіталіст у вузь­кому значенні цього слова, не землевласник чи робітник, які май­же завжди пасивні, а людина, навколо якої "обертаються" виробництво й розподіл, підкоряючись її впливові й силі волі. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

Виробничі послуги, що їх комбінує підприємець, — це поєднан­ня тих умов, завдяки яким виробництво функціонує: капіталу, землі та людини. Природу і значення капіталу та землі у виробництві Сей визначає через ознаки продуктивності: земля об'єктивно має такі ознаки, але проявляються вони лише за поєднання потенційних її можливостей із робочою силою та капіталом (інструменти, рема­нент, сировина). Капітал утворюється в "процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва... і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною, і не існує межі капіталу, який можна акумулювати з допомогою часу, виробництва та ощадливості"2.

Отже, засоби виробництва, "виробнича послуга" як необхідний агент процесу створення корисних послуг є капіталом, що безперер­вно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функ­ціонування у сфері виробництва.

Сей розглядає виробництво крізь призму індустріалізації і вка­зує, що промисловість з кожним роком стає все більш значущою порівняно з сільським господарством, завойовує провідні позиції, адже саме там формується капітал (засоби виробництва). Капітал Сей ставить поряд із землею, але зазначає, що "будь-яка складна машина виробляє чистого доходу більше, ніж вартий процент з витраченого на неї капіталу, тобто вона виробляє для суспільства про­дукти, що коштують йому дешевше".

Питанню використання машин і наслідкам такого використання Сей приділяв велику увагу, він читав спеціальний курс індустріаль­ної економії, що був першою спробою викладання проблем полі­тичної економії. І хоча йому доводиться принаймні теоретично ви­рішувати зв'язану з механізацією виробництва проблему безробіття і його соціальних наслідків, він переконаний, що майбутній розквіт суспільства залежатиме від розвитку індустрії.

Розподіл. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а до­ходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що зале­жать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від підприємця, а отже, ба­чив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував "промисловий прибуток, або процент на капі­тал" та "прибуток, зумовлений використанням капіталу". Він відок­ремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємни­цького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається роз­глядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.

Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький дохід. Теорії ренти Сей не надавав виняткового значення, як це робили фі­зіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.

Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто ве­личина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляю­ться в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається форму­вання ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Тобто Закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і про­дуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника й починається дія іншого, тобто "зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції"'.

Теорія розподілу й обміну Сея Виключає проблему взаємовідно­син між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає від­носини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб'єктивному визначенні ціни послуг, як наслід­ку протиборства споживача та виробника, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Теорія ринку. Описані підходи лягли в основу концепції, яка здобула Сею визнання і достатню кількість послідовників, — теорії ринку, яку назвали "законом Сея". Суть теорії полягає в тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому Кризи надвиробництва неможливі.

Інакше кажучи, кожний продавець є одночасно й покупцем, і на­впаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється авто­матично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюва­тись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація ре­гулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та ко­ливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. "Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит"2.

Популярні записи
  • смотреть видео групповая порнуха , матуре , Пчелиные ульи в Калуге
  • Мы предлагаем для вас хостелы Киева недорого.;далее;pomme-frite.net;http://hottabich.net/;порно;здесь;my canadian pharmacy